Йосип Хазанович народився 1844 р. в м. Гродно, сучасна Білорусь (помер 1919р. в Катеринославі). Єврейський громадський діяч, один із засновників Єврейської національної і університетської бібліотеки в Єрусалимі.

Освіта. Діяльність У 1866 р. вступив на медичний факультет Кенігсберзького університету й закінчив його у 1872 р., попри постійні нестатки. Оселився в Білостоці, працював лікарем. Приєднався до руху «Ховевей Ціон», пізніше до ордену «Бней-Моше». Під впливом сіонізму, Хазанович захопився ідеєю створення національної єврейської бібліотеки в Єрусалимі. Перебуваючи у складі групи палестинофілів на чолі з Ш. Могилевером, у 1890 р. відвідав Ерец-Ісраель. Хазанович так сформулював мету власного життя: «Спорудити на нашій історичній батьківщині будівлю не тільки для єврейського духа, а й для всього єврейського майбутнього». Пізніше Хазанович став прихильником Т. Герцля – засновника руху політичного сіонізму.

Хазанович на свої кошти купував книги з юдаїстики всіма доступними йому мовами, але надавав перевагу виданням на івриті. Крім того, він поширив в єврейській періодичній пресі різних країн оголошення з проханням надсилати йому книги для національної бібліотеки чи кошти для їх закупівлі. На заклик Хазановича відгукнулося багато благодійників та ентузіастів із різних верств суспільства. Хазанович також збирав документи й ілюстративний матеріал з юдаїстики: портрети видатних єврейських діячів, фотографії синагог і т.п. У Білостоці ним було зібрано величезну кількість книг і матеріалів, які він поступово переправляв до Єрусалиму.

У 1895 р. Хазанович надіслав 8 800 томів (вагою біля 4 тонн) до невеликої бібліотеки «Мідраш Абраванель», яку за три роки до того відкрило єрусалимське відділення єврейської організації «Бней-Бріт». Пізніше бібліотека отримала назву «Мідраш Абраванель ве-Гінзей Йосеф» на честь самого Хазановича та перетворилася в один із найважливіших осередків культури ішува (єврейського населення Ерец-Ісраель до 1948 р.). Загалом Хазанович надіслав до бібліотеки понад 63 тис. книг і документів, 20 тис. з них на івриті. Його внесок у заснування цієї бібліотеки був найвагомішим. У 1920 р. бібліотека потрапила під опіку Всесвітньої сіоністської організації та отримала назву Єврейської національної бібліотеки. У 1925 р., з утворенням Єврейського університету в Єрусалимі, набула статус Єврейської національної та університетської бібліотеки.

За наказом російського воєнного командування в 1915 р. всі євреї, які жили в прифронтовій зоні, були виселені з Білостоку. Таким чином, Хазанович опинився в Катеринославі. Не маючи коштів для існування, був вимушений жити в єврейському притулку для старців (вул. Бородинська, 24), де й помер у самий розпал громадянської війни.

Цікаво:

1. На початку свого існування бібліотека вміщувала все зібрання книг у двох шафах. В її швидкому зростанні була велика заслуга Йосипа Хазановича. Вже у 1914 р. в бібліотеці налічувалося майже 36 тис. книг, серед яких були навіть інкунабули – книги, надруковані на початку епохи книгодрукування.
2. Книги Хазановича й зараз можна знайти в зібранні бібліотеки. Усі вони мають особливу печатку – екслібріс.
3. Хазанович був активним діячем системи благодійних медичних організацій в Білостоці, лікарем-волонтером.

Леві-Іцхак Шнеєрсон народився 18 квітня 1878 р. в містечку Піддобрянка Гомельського повіту Могилівської губернії (помер 9 серпня 1944 р., Алма-ата, Казахська РСР). Родовід його сходить до третього Любавицького Ребе, Цемах-Цедека. Тору Леві-Іцхак почав вивчати під керівництвом рабина Піддобрянки Йоея Хайкіна – дядька його матері. Учень швидко перевершив свого вчителя і самостійно продовжив вивчення священних текстів.

Одруження У 1900 р. Леві-Іцхак одружився з Ханою – дочкою Меїра-Шломо Яновського. Після весілля молоді переїхали в Миколаїв, де батько Хани був рабином. У Миколаєві 18 квітня 1902 р. у Леві-Іцхака й Хани народився син Менахем-Мендл. Пізніше в сім’ї з’явилися ще двоє дітей: Дов-Бер і Ар’є-Лейб.

Переїзд у Катеринослав У 1907 р. сім’я Шнеєрсонів переїхала в Катеринослав. Оселилися вони на другому поверсі будинку № 20 на вул. Залізній (Європейській). Потім, у 1928–1934 рр. жили в будинку № 15 на розі Залізної та Упорної (Глінки). А остання їхня квартира була на вул. Барикадній, 13.

Обрання рабином Катеринослава У 1909 р. 30-річний Леві-Іцхак став рабином Катеринослава. Місто на той час було одним із найбільших єврейських центрів Російської імперії. Керівництво общини упереджено зустріло молодого хасида, утім його ерудиція, щира відданість Торі й любов до людей допомогли подолати таке ставлення.

Діяльність на посаді рабина до революції У подальші роки авторитет катеринославського рабина виріс настільки, що йому запропонували стати головою рабинського суду в Єрусалимі. Утім Л.-І. Шнеєрсон відмовився від почесної пропозиції: «Якщо я емігрую,… усе релігійне життя закінчиться, бо ніхто не зможе мене замінити тут. Чи можу я поїхати й знищити все це?». Тож він залишився в Катеринославі. Важливою рисою діяльності Леві-Іцхака була організація допомоги нужденним. Під час справи Бейліса він брав участь у створенні фонду оплати адвокатів і підготовці матеріалів до захисту. З початком Першої світової війни разом із ребецн Ханою вони організовували допомогу біженцям.

Боротьба за права віруючих євреїв Пізніше, за радянських часів, становище віруючих євреїв також було непростим. Вони мали працювати на підприємствах у суботу, тим самим порушуючи заповідь. Керівництво не йшло їм назустріч, тож євреї ставали безробітними. Матеріальне становище багатьох сімей було нестерпним. Л.-І. Шнеєрсон організував фонд підтримки нужденних членів єврейської громади. Ця акція, звичайно, викликала роздратування влади. На початку 1939 р. в СРСР проводився перепис населення. Серед багатьох питань, що містилися в анкеті, було й питання: «Чи є опитуваний віруючим чи ні?». Після двадцяти років гонінь і переслідувань багато релігійних євреїв боялися сказати правду. І тоді Леві-Іцхак під час виступу в синагозі звернувся до євреїв із закликом не приховувати своєї віри, оскільки відмова від віри (навіть на словах) – це відмова від зв’язку зі Всевишнім, а єврей не повинен йти на це.

Арешт і слідство 29 березня 1939 р., о 3-й годині ночі, у квартирі рабина Дніпропетровська Леві-Іцхака Шнеєрсона з’явилися працівники НКВД. Обшук тривав до світанку. Була переглянута вся величезна бібліотека рабина й конфісковані його рукописи. Удосвіта Леві-Іцхака заарештували. Слідство тривало вісім місяців. Мінялися слідчі, в’язниці – Дніпропетровська, Києва. На багатогодинних допитах до рабина застосовувалися найжорстокіші тортури, але примусити його до співпраці зі слідством не вдалося: Шнеєрсон заперечував свою провину, а серед знайомих євреїв називав лише мертвих і тих, хто виїхав за кордон.

Заслання 23 листопада 1939 р. рабинові ухвалили вирок: 5 років заслання до Казахстану. 29 січня 1940 р. після важкої подорожі в тюремному вагоні Леві-Іцхак прибув на місце заслання – у селище Чіїлі. Через місяць його дружина, ребецн Хана, змогла приєднатися до чоловіка-засланця. У Чіїлі Леві-Іцхак провів чотири роки страждань. Неодноразові звернення родичів засуджених в інстанції зі скаргами на погане здоров’я засудженого, нестерпні умови життя залишалися без відповіді. 14 травня 1941 р. особлива нарада розглянула звернення Л.-І. Шнеєрсона на ім’я наркома внутрішніх справ Берії, де він писав: «Я стара людина, 70 років, хворий… Невже я повинен страждати безвинно до кінця свого життя…». Утім у перегляді рішення було відмовлено. Лише по закінченню терміну заслання в середині квітня 1944 р. йому дозволили перебратися до Алма-Ати, де на той час жило багато евакуйованих євреїв. Умови життя покращилися, утім старі хвороби саме тепер дали про себе знати. Передчуваючи кінець, Леві-Іцхак сказав друзям: «Пора перебиратися на іншу сторону». Це були його останні слова.

Він був похований на єврейському кладовищі в Алма-Аті. Його могила стала місцем паломництва євреїв. Після смерті чоловіка ребецн Хана доправила його рукописи до Сполучених Штатів Америки, де вони й були видані.

Цікаво:

1. Обрання Леві-Іцхака рабином Катеринослава не проходило безхмарно. Проти кандидатури молодого хасида виступила місцева інтелігенція, яка хотіла бачити на посаді духовного лідера общини менш ортодоксальну людину. Вони звернулися до інженера Сергія Палея, одного з керівників міської сіоністської організації, з проханням, аби він використав свій вплив і не допустив обрання представника династії Шнеєрсонів. Утім Палей вирішив спочатку ближче познайомитися з кандидатом і попрямував до нього в гості. Вони проговорили шість годин поспіль, після чого Палей перетворився на одного з найгарячіших прибічників Леві-Іцхака.
2. У родині Шнеєрсонів народилися троє синів: старший Менахем-Мендл, середній Дов-Бер, молодший Ар’є-Лейб. Усі троє вирізнялися великими здібностями, усім трьом не підійшов темп навчання в хедері, де вони швидко обігнали однолітків, тож вимушені були вчитися окремо. У середині 1920-х рр. первісток Леві-Іцхака Менахем-Мендл переїхав у Ленінград, а в 1927 р. покинув СРСР разом із родиною Шостого Любавицького Ребе Йосипа-Іцхака Шнеєрсона. У 1929 р. у Варшаві він одружився з дочкою Ребе Хаєю-Мушкою. Пізніше, як Сьомий Любавицький Ребе, Менахем-Мендл Шнеєрсон очолив рух Хабад.

Молодший син Ар’є-Лейб кілька років прожив у Ленінграді, на початку 1930-х він перебрався на Святу землю, помер у 1952 р., похований на старому кладовищі в Цфаті. Про середнього сина Дов-Бера відомо дуже мало. У 1941 р. він був розстріляний нацистами разом з євреями містечка Ігрень.

3. Обійнявши посаду равина Катеринослава, Леві-Іцхак відразу ж вирішив побудувати нову мікву, адже стара була вже непридатною для використання. Керівники общини не підтримали його ініціативу, посилаючись на відсутність вільних коштів. Тоді рабин Леві-Іцхак скинув нове пальто й поклав його на стіл зі словами: «Воно коштувало мені недешево, але міква для мене дорожча, тож я жертвую пальто на будівництво». Вчинок рабина подіяв на байдужих, гроші знайшлися, невдовзі в місті на вулиці Банній (нині Павла Нірінберга) запрацювала нова міква.
4. Про умови життя на засланні Леві-Іцхака й Хани Шнеєрсонів свідчить лист дітям, написаний 11 березня 1943 р.: «Дорогі любі діти мої!.. Я живу тут майже чотири роки, а мама приїхала до мене два роки тому на Песах. Усе наше майно лишилося дома…і ми не маємо засобів до існування. Ми, дякуючи Богу, живі, але часто хворіємо. О! Як би хотілося на старості літ перебувати біля дітей, а ми серед чужих, знайомих немає. Прошу вас одразу ж по отриманні листа напишіть нам про ваше здоров’я, як ви живете, а також вишліть нам білизну, відрізи на костюми, взуття – мені (№ 43) і мамі (№ 38), а також продуктову посилку».

Менахем Усишкін народився в 1863 р. в багатій єврейській родині в Дубровні Могилівської губернії (помер у 1941 р. в Єрусалимі). Відколи його батько став купцем першої гільдії, він отримав право переселитися із сім’єю до Москви.

Освіта Батько завжди дбав про традиційну хасидську освіту для сина, утім не обмежився лише нею: Менахем закінчив реальне училище, а пізніше – Імператорське Московське технічне училище. Хвиля єврейських погромів у Російській імперії у 1880-ті рр. привели молодого Усишкіна до сіоністського руху.

Одруження. Катеринославський період діяльності У 1891 р. Менахем вперше побував у Палестині разом із молодою дружиною Естер Палей. Відтоді молоді на півтора десятиліття оселилися в Катеринославі, де проживала родина дружини. Тут Усишкін сформувався як лідер сіоністського руху, тут склалася його програма «синтетичного сіонізму». В її основі були ідеї єдиного дому для євреїв, яким мусив стати Ерец-Ісраель (Усишкін наполягав на його негайному самостійному заселенні), і єдиної мови – івриту (він був активним противником їдишу). Підтримував ідею заохочення фізичної праці євреїв у Палестині.

Конфлікт з Т. Герцлем Менахем Усишкін був противником будь-якого єврейського державного проєкту поза Ерец-Ісраель. Через це тривав конфлікт між ним і Теодором Герцлем, який виступив із планом «Уганда», що передбачав розбудову єврейського державного центру в Африці, на території сучасної Кенії. За ініціативою Усишкіна зібрався Сіоністський конгрес у Харкові, який прийняв колективну вимогу закрити проєкт «Уганда» й зосередитись винятково на питанні розвитку Палестини. Коли ж Герцль пізніше спитав Усишкіна: «Ви дійсно вірите у те, що ми зможемо отримати Палестину?», останній відверто відповів: «Так, вірю. А якщо Ви не вірите, то й не повинні очолювати сіоністський рух».

У 1906 р. М. Усишкіна обрали головою Одеського сіоністського комітету, у зв’язку з цим він переїхав із Катеринослава до Одеси й жив там, доки не перебрався в Ерец-Ісраель у 1919 р.

Під час Першої світової війни Усишкін опирався створенню Єврейського легіону. На його думку, сіоністам не варто було вплутуватись у міждержавні конфлікти, адже перемога над Німеччиною та її союзниками могла привести до тріумфу антисемітського російського самодержавства.

Діяльність Усишкіна в Ізраїлі У 1923 р. М. Усишкін очолив Єврейський національний фонд. На цій посаді він координував купівлю земель у Палестині під єврейські проєкти. Інколи його звинувачували у розтраті великих сум на придбання малоцінних пустельних земель, утім Менахем Усишкін вірив у те, що натхненна праця молодих євреїв здатна перетворити Ерец-Ісраель на оазу в пустелі. Життя довело правоту політика.

У 1925 р. М. Усишкін допоміг купити землю на горі Скопус – для відкриття Єврейського університету в Єрусалимі. Його було обрано членом опікунської ради й управління цього навчального закладу.

Менахем Усишкін помер у 1941 р. в Єрусалимі, лише кілька років він не дожив до офіційного проголошення Держави Ізраїль. На щастя, не переживав він і жахливого потрясіння – Голокосту. Ті ж, хто уціліли в Катастрофі, зобов’язані саме Усишкіну, що в них виявилася «земля під ногами». М. Усишкін похований у печері Ніканора на горі Скопус в Єрусалимі. На його честь названі вулиці й площі в містах Ізраїля, група населених пунктів у Верхній Галілеї носять спільну назву «Фортеці Усишкіна».

Цікаво:

1. Тесть Усишкіна Сергій Палей мав інженерну освіту. Брав участь у будівництві першого в Катеринославі мосту через Дніпро. Зіграв ключову роль у призначенні Леві-Іцхака Шнеєрсона рабином Катеринослава. Після знайомства з ним (цілу ніч вони вели релігійну дискусію) Палей вийшов із сіоністської організації, яка виступала проти Леві-Іцхака, і почав агітацію єврейської громади міста за його обрання.
2. Після Кишинівського погрому (1903 р.) Усишкін доправив до Ерец-Ісраелю єврейських сиріт і виступив із вимогою негайно створити там безпечний притулок для усіх євреїв, які були жертвами переслідування.
3. Менахем Усишкін боровся за впровадження івриту в повсякденний побут євреїв. Саме він переконав Герберта Самюеля, першого англійського намісника підмандатної Палестини, надати статус офіційних мов англійській, арабській та івриту. У 1920 р. це був серйозний крок до формування сучасного розмовного й письмового івриту.
4. Прийняття декларації Бальфура викликало в Усишкіна неабияку радість. 2 грудня 1917 р. він організував в Одесі демонстрацію: десятки тисяч євреїв пройшли через всю Одесу до британського консульства. Там Менахем Усишкін виголосив консулу на івриті вдячну промову від імені єврейського народу.

Менахем-Мендл Шнеєрсон народився 18 квітня 1902 р. в Миколаєві (помер 12 червня 1994 р., Нью-Йорк, США) в родині одного з найвідоміших на той час рабинів – Леві-Іцхака Шнеєрсона. Мати Менахема-Мендла Хана також походила з відомої родини, була донькою миколаївського рабина Меїра-Шломо Яновського. Дитячі та юнацькі роки Менахем-Мендл провів у Катеринославі. Початкову освіту отримав вдома. Одночасно з єврейськими релігійними студіями екстерном склав випускні іспити в гімназії. У загрозливі часи громадянської війни був одним із керівників єврейської самооборони Катеринослава.

Одруження. Еміграція У 1923 р. Менахем-Мендл познайомився з Йосифом-Іцхаком Шнеєрсоном, Шостим Любавицьким ребе, і розпочав діяльність у хабадському русі. Пізніше Йосиф-Іцхак перебрався до Ленінграду, погостювати до нього поїхав і Менахем-Мендл. Він закохався в доньку цадика Хаю-Мушку, пізніше вони побралися. За боротьбу з більшовизмом Йосиф-Іцхак був засуджений до розстрілу, але через протести за кордоном вирок переглянули за умови негайного виїзду з СРСР. У 1927 р. сім’я Шнеєрсонів емігрувала з СРСР. Родина оселилася в Берліні. У Берлінському університеті Менахем-Мендл вивчав математику й природничі науки. У 1933 р., коли до влади прийшли нацисти, Шнеєрсони переїхали до Франції. Там Менахем-Мендл вивчав математику і суднобудування.

Відчуваючи небезпеку, яка нависла над Європою, Шнеєрсони переїхали до США, де Менахем-Мендл працював інженером на верфях Військово-морського флоту, брав участь у конструюванні підводних човнів. Одночасно він допомагав тестю в розбудові освітньої мережі руху Хабад.

На чолі руху Хабад У 1951 р. Менахем-Мендл Шнеєрсон був обраний Сьомим Любавицьким ребе. З того часу він не покидав США. За 44 роки керівництва Хабадом Ребе створив понад 2 тис. освітніх, соціальних, медичних організацій по всьому світу. Менахем-Мендл Шнеєрсон присвятив себе розвитку філософії Хабаду й розповсюдженню єврейських знань. Саме під його опікою Любавицький рух вийшов за межі Європи, США, Ізраїлю і розповсюдився на єврейські общини Північної Африки, Австралії та інші регіони.

Посмертно нагороджений медаллю Конгресу США. Частина любавицьких хасидів змирилася зі смертю лідера, інша – вважає Ребе Месією і не визнає факту смерті Менахема-Мендла Шнеєрсона. Його могила в Нью-Йорку стала місцем масового паломництва.

Цікаво:

1. Протягом 44 років керівництва Хабадом Менахем-Мендл Шнеєрсон жодного дня не був у відпустці.
2. Хая-Мушка – друга донька Шостого Любавицького Ребе Йосифа-Іцхака Шнеєрсона. Її юні роки припали на важкий час революційного терору, погромів, гонінь на віруючих юдеїв. Хая-Мушка стала вірною помічницею батька в його діяльності. Протягом довгого часу, ризикуючи життям, вона носила свічки та їжу в підпільну єшиву в Петрограді. Ребе Йосиф-Іцхак навіть дав дочці письмове доручення на отримання будь-якої офіційної і неофіційної пошти на його ім’я.
3. У 1928 р. у Варшаві Хая-Мушка вийшла заміж за Менахема-Мендла Шнеєрсона. Вони жили в Берліні, потім у Парижі. Після нацистського вторгнення у Францію їм вдалося потрапити на останній пароплав, що перетинав Атлантику. Її молодша сестра Шейна та її чоловік Менахем-Мендл Горенштейн були вбиті в газовій камері Треблінки.
4. Навіть ставши біженцями, Ребе і його дружина суворо дотримувалися єврейських звичаїв. Ребецн сама перебирала пшеницю, зернинка до зернинки, молола її ручним млинком і пекла мацу; їздила в передмістя Парижу, аби бути присутньою під час доїння корів.
5. У Менахема-Мендла й Хаї-Мушки не було дітей, тому всі свої сили дружина віддала справі Ребе.
6. Протягом довгого життя Ребе жодного разу не відвідав Ізраїль. Утім єврейська держава завжди перебувала в полі його уваги. Так, Менахем-Мендл наполягав на тому, аби в Ізраїлі існували максимальні пільги для молодих сімей: «Країна, яка вкладає десятки тисяч доларів у кожного репатріанта, не може не підтримувати програми збільшення народжуваності у жителів Ізраїлю».
7. Ребе був послідовним противником передачі палестинських територій «в обмін на мир». Він невтомно повторював: «Шлях поступок не веде до миру».

Мойсей Карпас народився в 1852 р. у Вільно (нині Вільнюс) (помер 1917 р. в Катеринославі). Меценат навчальних закладів Катеринослава, засновник та меценат мережі єврейських благодійних організацій міста. Меценат переселенського руху до Ерец-Ісраель. Мешкав у Катеринославі з 1881 р. до травня 1917 р.

Родина й освіта Мойсей Карпас отримав релігійну освіту у Вільно: спочатку в хедері, а потім в єшиві. Самостійно заробляти на хліб почав уже в 16 років. У 26 років одружився з Поліною Нежинською. Мав двох синів.

Статки Заснована Карпасом невелика компанія «Карпас і Ковалевський» поступово перетворилась на потужне «Товариство кам’яновугільних і залізних штолень Півдня Росії», яке згодом стало основою торгового дому «М. Ю. Карпас і Син». Його реклама регулярно розміщувалася в «Довідниках-календарях», «Адресних книжках» Катеринославської губернії з 1898 до 1915 р. М. Карпас разом з Ковалевським володів «Фірмою з продажу залізної руди в Кривому Розі». Торгував вапняком із власних кар’єрів у Гришинській волості, представляв низку фірм з продажу вугілля і металопродукції. У 1913–1916 рр. Карпас був акціонером «Товариства заводу М. А. Ковалевського». Капітали М. Карпаса були вкладені й у «Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство» (зараз металургійний комбінат у Кам’янському), «Російське товариство торгівлі цементом», Варшавське страхове товариство, Боковський антрацитовий кар’єр та декілька інших підприємств. Йому належав фешенебельний готель «Франція» на Катерининському проспекті (нині проспект Дмитра Яворницького). Тут же розташовувались його головна контора й квартира родини. За ініціативою М. Карпаса була створена Катеринославська біржа. З 1897 р. Мойсей Карпас – гласний Міської Думи.

Громадська діяльність і благодійність Карпас очолював у місті 24 єврейські заклади. Він був членом правління «Хевра Кадіша» й правління Хоральної синагоги. Обіймав посаду старости Хоральної синагоги. Очолював Катеринославський благодійний фонд і брав участь у створені єврейської лікарні на вул. Філософській. У школу, якою він опікувався, приймали євреїв без відсоткової норми. Благодійністю займалась і його дружина. Вона була членкинею правління єврейської лікарні й пологового притулку. Їй належав дім на вул. Єврейській (Шолом-Алейхема), № 3.

Одним із основних напрямків діяльності родини Карпас була благодійність, яка полягала не в допомозі закладам, що вже існують, а у створенні нових на кошти самого Карпаса. Так, капітал Карпаса в розмірі 2000 рублів було розміщено у спеціальному фонді міської управи. Відсотки з суми слугували джерелом фінансування міської лікарні. Благодійна активність родини Карпас мала два основні напрямки: освітні заклади й заклади соціального спрямування.

Карпас брав найактивнішу участь у створенні основних освітніх центрів Катеринослава на початку ХХ ст. Він частково фінансував створення Вищого гірничого училища в 1899 р. (нині Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»), був організатором і членом опікунської ради Комерційного училища в 1900 р., Вищих жіночих курсів у 1916 р., Єврейського Політехнічного інституту (функціонував у 1917–1921 рр.), був одним з ініціаторів заснування Катеринославського університету (нині Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара), що відкрився в 1918 р., – через рік після його смерті. М. Карпас видавав газету «Фрейнд».

На вулиці Бородинській, 24 розташовувались три благодійні заклади: притулок імені М. Ю. Карпаса для бідних єврейських жінок, притулок для старців-євреїв і дитяча їдальня товариства допомоги бідним євреям. Керувала цими закладами об’єднана опікунська рада на чолі з Мойсеєм Карпасом. На повному забезпечені в обох притулках перебували чотири десятки людей. Брали сюди здебільшого місцевих мешканців, у яких не було родичів та які через старість не могли забезпечувати своє існування.

У 1909 р. на кошти невтомного М. Карпаса було відкрито єврейський сирітський дім на вулиці Філософській, 29. При цьому будинку існувало початкове училище (Філософська, 31). У повоєнні роки в будівлі розташовувався дитячий будинок № 4, зараз спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат.

Карпас був членом Товариства Катеринославського відділення Всеросійської ліги боротьби з туберкульозом, а також членом його ревізійної комісії.

М. Карпас товаришував із рабинами П. Гельманом, Л.-І. Шнеєрсоном, художниками В. В. Коренєвим и М. І. Сапожніковим. В його домі бував архітектор і поет О. Л. Красносельський, письменник А. Р. Палей та інші. Великого впливу на нього справив Ш. Левин і М. Усишкін. Мойсей Карпас листувався с Теодором Герцлем – основоположником ідеології політичного сіонізму, засновником Всесвітньої сіоністської організації, провісником створення єврейської держави.

Сіоністська діяльність Багато уваги М. Карпас приділяв стану євреїв в Ерец-Ісраель. Одним із перших він придбав акції «Колоніел Банк», створеного для освоєння Палестини. У Катеринославі його офіс був філіалом цього банку. М. Карпас надавав кошти на поселення німецьких євреїв на Близькому Сході. Підтримував єшиву «Торат Хаїм» в Єрусалимі. За порадою Ш. Левіна, Мойсей купив 2500 ліктів землі, яка згодом перетворилась на один із кварталів Тель-Авіву. Карпас входив і до числа засновників Техніона в Хайфі. У 1914 р., перед Першою світовою війною, він приїхав у Тель-Авів і купив там дім. У 1916 р. він підтримав декларацію Бальфура, що засвідчувала загальне бажання єврейського народу створити національний дім в Ерец-Ісраель.

М. Карпас помер у травні 1917 р. Поховальну процесію очолив рабин Леві-Іцхак Шнеєрсон. Поховали М. Карпаса на Новому єврейському цвинтарі. Зараз на місці цього зниклого кладовища – сквер Л. В. Писаржевського та проспект Богдана Хмельницького.

Ім’я Мойсея Карпаса занесене до «Золотої книги Ізраїлю».

 Цікаво:

1. У 1917 р., напередодні революції, майно Карпаса оцінювалося у 18 млн руб. і було одним із найбільших у Катеринославі.
2. Згідно розпорядження губернатора, у 1897 р. Карпаса було призначено гласним Міської Думи. Цю посаду він обіймав протягом 20 років. Цікаво, що на той час євреї не мали можливості бути обраними, їх призначали лише у виняткових випадках.
3. У притулку для старців під час Першої світової і громадянської воєн жив і помер Йосип Хазанович – єврейський громадський діяч, один із засновників Єврейської національної бібліотеки й університетської бібліотеки в Єрусалимі. У 1915 р. всі євреї, що жили в прифронтовій зоні, за наказом російського військового командування були вислані з Білостоку. Саме тоді, на прохання Карпаса, Й. Хазановича, який лишився без засобів існування, узяли до Катеринославського притулку.

Хана Шнеєрсон народилась 12 січня 1880 р. в Миколаєві (померла 12 вересня 1964 р., Нью-Йорк, США).

Родина. Дитинство і юність Її батьками були рабин міста Меїр-Шломо Яновський і ребецн Рахель, дочка рабина Іцхака Пушнича. У ті роки в єврейській общині Миколаєва переважала хабадська течія, тому відповідна атмосфера оточувала дівчинку з перших років життя, і сама вона була її частиною. Хана переписувала від руки кожну нову статтю Любавицького Ребе, щойно вона прибувала до Миколаєва, і копії роздавала хасидам. Від батька дівчина успадкувала музичну й літературну обдарованість.

Одруження У 1900 р. Хана стала дружиною Леві-Іцхака Шнеєрсона, онука третього Любавицького Ребе Цемах-Цедека. Уже тоді молодий Леві-Іцхак був знаним юдейським вченим. У родині народилися три сини: Менахем-Мендл (майбутній Любавицький Ребе), Дов-Бер та Ар’є-Лейб. Ребецн знала кілька іноземних мов, була ерудованою жінкою; окрім того, вона розуміла людей і вміла з ними спілкуватися. Все це сприяло не лише доброму вихованню синів, а й успіху чоловіка у справі його життя.

Переїзд до Катеринослава У 1909 р. 30-річний Леві-Іцхак Шнеєрсон став рабином Катеринослава. Цю посаду він обіймав протягом тридцяти років, до арешту в 1939 р. І всі ці роки поряд із ним була його дружина Хана. Місто було на той час одним із найбільших єврейських центрів Російської імперії, євреї складали понад третину його населення. Дім Шнеєрсонів став духовним центром єврейської общини. За спогадами сучасників, Хана Шнеєрсон була виключно доброзичливою до всіх, завжди цікавилась благополуччям кожного єврея, розпитувала про батьків, дітей, співчувала проблемам, раділа успіхам.

Ребецн допомагала чоловіку зробити все, аби забезпечити євреям можливість вести традиційний спосіб життя. Вона приймала вдома багатьох людей, давала поради щодо проведення єврейських обрядів: обрізання, бар-міцви, весілля, свят, поховання. Ребецн Хана збирала посаг для бідних наречених, консультувала жінок у найскладніші часи життя. І все це відбувалося в той час, коли за будинком Шнеєрсонів велося спостереження, а будь-які релігійні зібрання і церемонії були заборонені.

Під час Першої світової війни у Катеринославі опинилися натовпи євреїв-біженців, вигнаних із прикордонних областей. Ці люди не мали ані даху над головою, ані засобів до існування. Хана Шнеєрсон увесь свій час присвятила проблемам прибульців. «Це було вражаюче явище, ніколи раніше не бачив я такого енергійного співчуття, вдень і вночі. Я навчався в хедері й не надто переймався домашніми справами, але діяльність моєї матері була екстраординарною, вона залишилася в моїй пам’яті назавжди», – так Менахем-Мендл через багато років розповідав тисячам своїх послідовників про свою матір.

Весілля старшого сина У 1928 р. Менахему-Мендлу Шнеєрсону вдалося виїхати з СРСР – його випустили разом із нареченою і майбутнім тестем – Шостим Любавицьким Ребе Йосефом-Іцхаком. Невдовзі у Варшаві він одружився з його донькою Хаєю-Мушкою. Батьки нареченого залишались у Радянському Союзі. Наступні двадцять років єдиною ниточкою, що зв’язувала старшого сина з сім’єю, були листи.

Арешт і заслання Л.-І. Шнеєрсона У 1939 р. Леві-Іцхак Шнеєрсон був заарештований і після довгого слідства засуджений до заслання. Рабин відбував його в казахському поселенні Чіїлі. Життя перетворилося на жахливу боротьбу за існування. Щойно Хана дізналася про місце заслання чоловіка, вона поїхала туди. Ребецн турбувалася про все необхідне для чоловіка, навіть навчилася виготовляти чорнила з місцевих трав, аби Леві-Іцхак міг вести свої записи. Після його смерті, незважаючи на небезпеку, Хана Шнеєрсон зберегла ці рукописи й навіть наважилася вивезти їх за межі СРСР, пізніше вони були видані в США. Коли помер чоловік, вдова залишилася абсолютно самотньою: старший і молодший сини були за кордоном, середній разом з іншими євреями загинув у Дніпропетровську під час Голокосту. Навіть прізвище Шнеєрсон містило в собі певні ризики для життя в СРСР.

Еміграція У 1946 р., нарешті, настав кінець її стражданням і поневірянням. Тоді в Польщу поверталися польські громадяни, які опинилися на території СРСР. Багатьом євреям вдалося, користуючись цим «коридором», вирватися з-під «залізної завіси» за фальшивими польськими документами. В їх числі була й ребецн Хана. Вона дісталася до Парижу, де її зустрів старший син, зять Шостого Ребе Хабада, майбутній Сьомий Любавицький Ребе, з яким вона не бачилася понад двадцять років. З Парижа вони відбули до США, де для Хани Шнеєрсон розпочався новий етап життя.

За спогадами сучасників, Хана Шнеєрсон носила титул «Мати Ребе» з гідністю і без претензій.

Кончина ребецн. Пам’ять про неї Ребецн Хана Шнеєрсон покинула цей світ у святу Суботу в 1964 р. у віці 84 років, тисячі хасидів прощалися з нею; вона була похована в Нью-Йорку. У пам’ять про неї по всьому світу були засновані єврейські освітні заклади, що отримали назви «Бейт Хана», «Махон-Хана». Менахем-Мендл Шнеєрсон також заснував фонд «Керен Хана» для матеріальної підтримки молодих жінок, що вивчають Тору. Після смерті Хани Шнеєрсон були опубліковані її щоденники, у яких вона розповіла про життя в СРСР. Цей текст свідчить і про літературну обдарованість авторки, і про відданість не лише родині – чоловіку й синам – а й ідеї збереження єврейської традиції.

У 1985 р. Ребе Менахем-Мендл Шнеєрсон вкотре високо оцінив роль Хани: «Попри всі труднощі й турботи повсякденного життя, моя матір взяла на себе додаткову турботу – про те, аби зробити можливою публікацію Тори батька мого – вчителя мого і ребе, щоби євреї могли вивчати його пояснення внутрішніх ідей Тори у світлі хасидизму Хабад».

Цікаво:

1. Ребецн Хана знайшла можливість влаштувати святкування весілля старшого сина Менахема-Мендла Шнеєрсона в Дніпропетровську. У своїх мемуарах ребецн Хана згадує, що сусіду довелося навіть зняти перегородку, що розділяла їхні квартири – стільки було гостей. Усі веселилися так, нібито наречені були разом із ними. Батьки отримали багато привітальних телеграм і подарунків, які вони потім переправили молодятам поштою.
2. Від дня, коли Хана Шнеєрсон прибула в Нью-Йорк і до самої її кончини Сьомий Любавицький ребе Менахем-Мендл Шнеєрсон ходив відвідувати матір щодня. Це була найбільш значуща й важлива година її дня.